V зал
Дорога в космос не є усипаною трояндами.
Й ті, хто пройшов цією дорогою — наполегливі,
сміливі люди.
Гагарін Ю.О.
Експозиція п’ятого залу „Меморіал В.М. Челомея &mdash академіка, генерального конструктора ракетно-космічної техніки. Від „ГИРД-09” до „катюші” — Ю.О. Побєдоносцев, М.С. Кисенко та інші” присвячена вченим, інженерам, фахівцям у галузі ракетно-космічної науки і техніки, доля яких пов’язана з полтавським краєм, важливим подіям у ракетно-космічній історії ХХ ст., що відбувалися і на Полтавщині зокрема.
Відкривається експозиція фотопортретами С.П. Корольова, В.П. Глушка, М.К. Янгеля, В.М. Челомея. Ці найвидатніші діячі космонавтики тісно пов’язані з Україною.
С.П. Корольов — конструктор ракетно-космічних систем, фундатор практичної космонавтики в СРСР. Під його керівництвом були створені балістичні та геофізичні ракети, перші ШСЗ та супутники різного призначення („Електрон”, „Космос”, „Зонд” та ін.), КК „Восток” і „Восход”, на яких вперше в історії здійснено космічний політ людини та вихід людини у відкритий космос. Народився С.П. Корольов у м. Житомирі, навчався в Одесі, в Києві.
В.П. Глушко — вчений-двигунобудівник, один з піонерів ракетної техніки. Конструктор першого у світі електротермічного ракетного двигуна, перших радянських рідинних ракетних двигунів (РРД) (1930-1931). Під керівництвом В.П. Глушка створені потужні РРД космічних ракет. Народився конструктор у м. Одесі.
М.К. Янгель — конструктор у галузі ракетно-космічної техніки. Створив новий напрям і свою школу в розробці ракет і КА різного призначення, зробив значний внесок у розвиток міжнародного співробітництва у царині супутникових досліджень, а також у дослідження верхньої атмосфери та навколоземного космічного простору за програмою „Космос”. Тривалий час очолював ракетно-космічний центр у м. Дніпропетровську.
Академік Л.І. Сєдов висловив думку, що „В.М. Челомей — один з головних творців у ракетно-космічній галузі ... у світі”.
В.М. Челомей вважав Полтаву своїм рідним містом. З нашим краєм, з Україною пов’язаний один з найбільш важливих періодів життя Володимира Миколайовича: його дитячі роки та юність, — період, коли формуються інтереси, закладаються підвалини знань у найрізноманітніших галузях людської діяльності, коли робляться перші спроби визначити своє місце в житті та перші кроки на обраному професійному поприщі.
Значна частина експозиції залу присвячена саме життєвому шляху та діяльності В.М. Челомея. Особлива увага приділяється так званим полтавським та київським сторінкам його біографії.
Кольорові фотознімки Полтави кінця ХІХ – початку ХХ ст.ст. (пам’ятник захисникам Полтави від шведів і коменданту фортеці О.С. Келіну, Інститут шляхетних панянок, загальний вигляд будинку Полтавського земства) певною мірою відтворюють той час, коли – невдовзі після народження Володю Челомея (він народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець Привіслянського краю на території Польщі) його мати Івга Хомівна (у дівоцтві Клочко) перевезла до Полтави. В нашому місті мешкали її рідні.
Дитинство та отроцтво Володимира Челомея пройшли в будинку № 27 по Келінському проспекту (тепер – проспект Першотравневий). Цей будинок належав до домоволодіння Г.В. Гоголь - Яновської – сестри М.В. Гоголя. Челомеї сусідували тут з Данилевськими, М.О. Биковою – представниками полтавської гілки нащадків О.С. Пушкіна та М.В. Гоголя. Володя Челомей товаришував із сусідськими дітьми, особливо з Олександром Данилевським – майбутнім ученим-ентомологом, доктором біологічних наук, професором. Під його впливом захопився біологією, збирав та описував колекції метеликів. С.М. Данилевська стала для хлопця наставником у світі літератури, історії, музики, іноземних мов.
До 1926 р. В. Челомей навчався в десятій семирічній трудовій школі, яка в той час містилася в будівлі № 4 по вул. Луначарського.
В автобіографії 1962-го року В.М. Челомей писав, що його батьки до жовтня 1917-го були вчителями народної школи. В Полтаві І.Х. Челомей виконувала обов’язки вчительки Полтавського міського училища ім. Каменського (таку назву вказано у довідці, виданій І.Х.Челомей), безплатної запасної вчительки по м. Полтаві, була службовкою Полтавської міської управи, прослухала 6-тижневі курси дошкільного та позашкільного виховання дітей для підготовки керівників літніх дитячих майданчиків та ясел, що їх організовували Полтавський відділ народної освіти спільно з товариством „Просвіта”, працювала в 11-й досвідній ім. В.Г. Короленка при Інституті Народної Освіти
(ІНО) трудовій школі.В експозиції представлені світлини: будинок Г.В. Гоголь-Яновської в ХІХ ст. та в 1950-і рр.; С.М. Данилевська з дітьми та онуками, з Олександром зокрема (фото початку 1920-х рр.); І.Х.Челомей з сином Володею в Полтаві (~ 1917-1918 рр.); десята семирічна трудова школа (1922) та середня школа № 10 м. Полтави (1984) з меморіальною дошкою на фасаді будинку (автор – скульптор В.І. Білоус); копії документів щодо роботи І.Х. Челомей в Полтаві (посвідки, свідоцтва); лист дружини В.М. Челомея Нінель Василівна до сестер Данилевських (Марії, Марини, Наталії), в якому вона писала, що Володимир Миколайович через все життя проніс любов до нашого міста, „ дуже часто згадував дитинство, що провів у Полтаві... ”; у вітрині — нотний збірник „Do, re, mi, fa”(вальси для фортепіано) з автографом В.М. Челомея, — видання Російського музичного Товариства при Київській консерваторії другої половини ХІХ ст.; цей збірник подарувала В. Челомею С.М. Данилевська.
Після закінчення школи та автомобільного технікуму в м. Києві (1932) В. Челомей став студентом авіаційного факультету Київського політехнічного інституту (КПІ). Згодом авіафакультет виокремився в Київський авіаційний інститут (КАІ), який і закінчив Володимир Миколайович в 1937 р.
Ще під час студентства В.М. Челомея побачила світ його перша книга — „Векторне обчислення”(1936). Автор подарував один примірник своїй наставниці С.М. Данилевській з дарчим написом. Завдяки клопотанням полтавки, колеги В.М. Челомея О.Й. Окарі, музей володіє сьогодні оригіналом цього видання.
За роки навчання в інституті В.М. Челомей надрукував у його провідній збірці „Труды КАИ” близько двадцяти наукових праць. Його дипломна робота „Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій” написанням якої керував професор І.Я. Штаєрман, була оцінена атестаційною комісією як кандидатська.
Після навчання в аспірантурі при АН України Володимир Миколайович в числі 50 найперспективніших молодих учених був направлений до спеціальної докторантури. Серед цих докторантів він виявився наймолодшим — йому виповнилося всього 26 років.
З 1940 р. доля і творча діяльність В.М. Челомея пов’язані з Москвою. В Центральному інституті авіаційного моторобудування (ЦІАМ) ім. П. І. Баранова в 1942 р. конструктором був створений перший у СРСР пульсуючий повітряно-реактивний двигун (ПуПРД), в якому система всмоктування та вихлопу автоматично керувалася самим робочим процесом двигуна. 1944-го року рішенням Державного Комітету Оборони (ДКО) В.М. Челомея призначили головним конструктором і директором заводу, завданням якого було створення безпілотної бойової техніки. Завдання ДКО колектив заводу успішно виконав. Це було вдалим початком, що передував здійсненню багатьох проектів і програм.
З 1959 р. В.М. Челомей — генеральний конструктор. У 1958 р. його було обрано членом-кореспондентом АН СРСР, а через чотири роки – академіком. Він був також дійсним членом Міжнародної академії астронавтики. В 1964 р. йому присуджено золоту медаль ім. М.Є. Жуковського за кращі праці з теорії авіації, в 1977 р. — золоту медаль ім. Ляпунова АН СРСР за видатні праці в галузі математики і механіки. Вчений став лауреатом трьох Державних премій, був відзначений п’ятьма орденами, медалями та іншими преміями, званнями й нагородами.
У розділі, що присвячений В.М. Челомею, експонуються: макет ПуПРД Д-20 (розробка 1944-1953 рр., призначений для бойового використання з літаків Ту-2, Пе-8, наземних пускових установок (ПУ); колекція світлин В.М. Челомея: з колегами по його першому КБ (завод № 51, 1953 р.); з М.В. Келдишем; з президентом АН України Б.Є. Патоном; під час бесіди з академіками Л.І. Сєдовим та М.І. Виноградовим; в своєму кабінеті на підприємстві в м. Реутов Московської області(наприкінці 1970-х – на поч. 1980-х рр.); фотознімок адміністративного корпусу Науково-виробничого об’єднання машинобудування (НВОмаш) у м. Реутов; копії документів: диплома про нагородження золотою медаллю ім. Ляпунова, рішення Державного комітету з авіаційної техніки СРСР про присудження першої премії та золотої медалі ім. Жуковського; посвідчення до медалі ім. льотчика-космонавта Ю.О. Гагаріна, якою був нагороджений В.М. Челомей за створення найважливіших об’єктів ракетно-космічної техніки (РКТ) та великий особистий внесок у розвиток космонавтики (1981); медаль ім. С.П. Корольова Федерації авіаційного спорту (ФАС) СРСР — за активну та безпосередню участь у освоєнні космічного простору (1976); а також ювілейна медаль, що була виготовлена до 75-річчя від дня народження вченого; медаль ім. академіка В.М. Челомея ФК України та посвідчення до неї.
З ім’ям В.М. Челомея пов’язана ціла епоха в ракетній техніці, в освоєнні космосу, епоха, яка продовжується й нині. Перші маневруючи супутники, ракети-носії „Протон”, основи нинішніх ОС та інша ракетно-космічна техніка задумані і народжені в його конструкторському бюро (Окремому конструкторському бюро (ОКБ-52), з 1966 р. – Центральному конструкторському бюро машинобудування (ЦКБМ), пізніше відомому як НВОмаш та Федеральне державне унітарне підприємство НВОмаш).
Інтер’єр фрагменту кабінету академіка В.М. Челомея, що представлений у залі, доповнено макетами РН „Протон” та ракетно-космічної системи з багатоцільовим легким космічним літаком і ракетою-носієм (ЛКЛ з РН).
Умовно-меморіальне робоче місце вченого оформлене з використанням речей із його домашнього кабінету та з кабінету на підприємстві в м. Реутові.
До нього ввійшли: стіл з кабінету на НВОмаш, на якому розміщено аркуші рукописів, креслюнки В.М. Челомея. Особливо оригінальною серед них є схема перспективної ракети, в якій вирішувалося й питання подолання акустичного бар’єру, що було актуальним для ракет-носіїв зі стартовою масою 2000-3500 т. Ця схема отримала назву „портальної”. Абревіатура „П.В.” на малюнку означає використання „прямоточного водневого двигуна”. На столі також — офіційний бланк ЦКБМ, два телефонних апарати (1950-х рр.), іменний блокнот батька з написом: „Н.М. Челомей. Зам. Зав. Киевского отделения ГИЗ’а РСФСР”, настільний годинник, міні-компас, дерев’яна рамка з двома світлинами – І.Х. Челомей та М.М. Клочко (~1912-1913), ніж для розрізування паперу, канцелярські приладдя.
До фрагменту кабінету віднесено також умовну меморіальну дошку з висловом ученого: „Без космонавтики у нашої країни, у людства немає майбутнього...”
„Ефект присутності” посилюється полотном художника А. Соколова „Експедиція відвідування” (1981). Цікава історія цієї картини. Автор написав її, не бачивши Землі та орбітального комплексу з космосу. Проте, як підтвердили космонавти, які працювали на челомеївській ОС, фарби й відтінки на полотні повністю збіглися зі справжніми. Схвильований художник подарував свою роботу В.М. Челомею. Вона подобалася конструкторові і декілька років прикрашала його робочий кабінет вдома.
Ракета-носій „Протон”, що відноситься до класу важких, була розроблена на базі УР-500 під керівництвом генерального конструктора В.М. Челомея та експлуатується з 1965 р. Конструктивно ракета виконана за тандемною схемою з несучими паливними баками і може бути двох -, трьох -, чотирьохступеневою. Загальна довжина трьохступеневої РН без корисного вантажу – 44, 3 м; максимальний поперечний розмір – 7, 4 м; стартова маса без корисного вантажу 700 т; маса корисного вантажу, що виводиться на орбіту висотою 200 км – більше 20 т. На всіх ступенях РН встановлено потужні однокамерні РРД (паливо – несиметричній діметілгідразин).
На рахунку РН „Протонів” запуски КА, автоматичних міжпланетних станцій (АМС), ОС: „Протон-1” – „Протон-4”, „Зонд-4” – „Зонд-8”, „Луна-15” – „Луна-24”, „Венера-9” – „Венера-16”, „Марс-2” – „Марс-7”, „Вега”, „Радуга”, „Экран”, „Горизонт”, ОС „Салют”, „Мир”, сегментів Міжнародної космічної станції (МКС) та багатьох інших.
ШСЗ з науковим обладнанням „Протони”, ОС „Салют-2, -3, -5” та інші народжені на фірмі В.М. Челомея. Під його керівництвом було розроблено корабель-супутник „Космос-1267”, що випробовувався в 1981 р. як орбітальний буксир. Технічні рішення, закладені в цьому КА, знайшли своє продовження в інших розробках: „Космосі-1443, -1686”.
Створення цієї РН по праву вважають одним з видатних досягнень ракетно-космічної промисловості. „Протони” стартували понад 300 разів. Хоча ці РН працюють уже більше 40 років, високі характеристики дозволяють їм залишатися серед лідерів світової індустрії космічних запусків, успішно витримувати конкуренцію з іншими (європейським Ariane 5, американським Delta 4 і Atlas 5, японським H-2A та китайським CZ-3A) носіями. Перший комерційний запуск „Протона” відбувся 4 квітня 1996 р. на космодромі Байконур – із американським супутником “Astra-1F” (супутник – власність європейської співдружності SES). Ціна одного запуску на РН „Протон” за тогочасними цінами складала ~ 70 млн. $.
За прогнозами фахівців, РН „Протон” зможе пропрацювати ще не менше 10 років (а з новими твердопаливними прискорювачами, які вже розроблені та розробляються для її модернізації – довше).
Макет ракетно-космічної системи з багатоцільовим легким космічним літаком і ракетою-носієм демонструє оригінальність цієї конструкції. Цей проект ОКБ В.М. Челомея 1975-го року є першою спробою розробки вітчизняної багаторазової транспортної космічної системи (БТКС) з космічним кораблем багаторазового використання – ракетопланом. Багаторазовими мали стати й ступені РН. Стартова маса системи 25 т. Корисне навантаження – 4-5 т. Запас палива на орбіті – 2 т. Передбачалося два варіанти її використання – безпілотний з тривалістю польоту один рік та пілотований з 2-3 космонавтами на борту і терміном польоту до 10 діб. Конструктивно-компонована і конструктивно-силова схеми розроблені згідно з умовами виведення, що визначаються РН „Протон”.
ЦКБМ – організація, що її створив у 1955 р. та протягом 29 років очолював В.М. Челомей, приступила до робіт з космічних програм у 1959 р. Проте космічні системи – це був уже третій напрямок діяльності підприємства. Крім цього головна фірма виконувала ще дві оборонні національні програми: 1) оснащення флоту, особливо підводного, проти корабельними ракетами; 2) досягнення паритету із США стосовно міжконтинентальних балістичних ракет.
Колекція макетів та фотознімків у вітрині висвітлює деякі аспекти діяльності челомеївського підприємства. Експонуються: макети та світлини крилатих ракет (КР) 10 ХН, 14Х, 16Х. ОКБ-52 розробляло ракетні комплекси та ракетно-космічні системи різного призначення (в різні періоди). Елементом, що об’єднував більшість розробок, було крило, якому В.М. Челомей приділяв особливу увагу. Він знайшов технічне рішення, яке тепер визнано в усьому світі: конструкція КР з консолями крила, що складаються. Це дозволяло розміщати ракету в обмеженому об’ємі транспортно-пускового контейнера бойового морського корабля або підводного човна. Після виходу ракети з контейнера складені консолі крила розкривалися автоматами розкриття крила, і ракета здійснювала далі свій політ до цілі. Це було сміливе рішення, не всі його безсуперечно прийняли, проте успішні пуски КР з надводної поверхні, а також з-під води довели доцільність використання саме такої конструкції крила; фото - та інші матеріали з історії розробок НВОмаш систем супутникового зв’язку („Руслан-РС, -М, -ММ”); макет пілотованого ракетоплана Р-2 (розробка 1960-1965 рр.), призначеного для відпрацювання пілотом-космонавтом контрольно-перевірних, спостережних та інших функцій з космосу. Загальна маса Р-2 3600 кг, повний період польоту – 24 години; макет науково-дослідного ШСЗ „Протон-4”. Запуск цього КА здійснено за допомогою трьохступеневої РН „Протон” 16 листопада 1968 р. Маса супутника складала близько 17 т, маса наукової апаратури ~ 12,5 т, діаметр циліндричного корпусу – 4 м, розмах сонячних батарей – 9 м. З 1965 по 1968 рр. запущено чотири супутники. Вони відкрили новий напрямок у розвитку експериментальної теорії астрофізики та фізики елементарних частинок; макети місячного корабля ЛК з РН УР 500 К зі спеціальним розгінним блоком та інші матеріали, що розкривають „челомеївські” сторінки місячної програми (1960-і рр.); схема корабля ЛК за проектом В.М. Челомея; схема обльоту Місяця за програмою УР 500К –Л1, що її запропонував С.П. Корольов; малюнок „Пілотований корабель Л-1” (у безпілотному варіанті – „Зонд”); фотознімки, що були зроблені автоматичною станцією „Зонд” у серпні 1969 р. — Земля з відстані 70 км; Земля перед заходом її за край Місяця (відстань до Місяця – 2 тис. км); частина місячної поверхні з відстані до неї 10 тис. км; схема траєкторії польотів КА, що досліджували Місяць („Луна-1 - Луна-20”, „Зонд” та ін.).
На жаль, через різні об’єктивні та суб’єктивні причини в СРСР програму польоту та висадки на поверхню Місяця було закрито. На думку льотчика-космонавта О.А. Леонова, СРСР поступився США лише через провину своїх учених (між С.П. Корольовим, В.П. Глушко, В.М. Челомеєм та іншими вченими не було єдиної точки зору щодо здійснення цієї програми).
Одна з перспективних розробок НВОмаш – пілотовані ОС, станції для дистанційного зондування Землі. „Салют-2” був запущений 3 квітня 1973 р. із завданням: відпрацювання конструкції та бортової апаратури станції. Політ тривав 25 діб в автоматичному режимі; „Салют-3” виведений у космос 25 червня 1974 р. для відпрацювання однією експедицією (екіпажем) бортових систем ОС під час орієнтованого польоту в пілотованому та автоматичному режимі. Дата повернення – 24.01.1975 р.; На „Салюті-5” здійснили польоти два екіпажі. Були проведені науково-технічні дослідження в період двох змін екіпажів та під час польоту в автоматичному режимі; орбітальний комплекс (ОК) „Алмаз”.
В окремому розділі, що присвячений цій темі, на тлі фотознімку „Алмазу-1Bis” під час польоту, представлені світлина апарат, що повертається, цього орбітального комплексу, фотознімки, що були зроблені з борту „Алмазу” (м. Осташків, центр м. Москви (РФ), Кінгстон (Канада), а також фото „алмазних космонавтів” — тих, хто готувався працювати в космосі на „Алмазі”.
Представлені експонати свідчать, що розробки колективу під керівництвом В.М. Челомея стали важливим внеском у розвиток космонавтики.
Завершується розділ експонованим у залі рідинним ракетним двигуном типу Р 201-300 (застосування — ракета Х-22, носій ракет — літаки Ту-22, Ту-95, дальність польоту — до 300 км) та показом у вітрині стартового ключа (з 4-го пускового комплексу Байконуру, муляж), ключа для відкриття люка апарат, що повертається, зразків облицювальної плитки КК „Буран” (політ – 15.11.1988). Такі жаротривкі плитки теплоізоляційного покриття КК „Буран” можуть витримувати температуру 1500-3000 градусів за Цельсієм вище нуля. Всього на „Бурані” їх було близько 40 тис. штук.
Наступний розділ експозиції цього залу присвячено ретроспективі розвитку ракетної галузі.
Поет Є. Долматовський написав:
Мы прошли по дорогам суровым и лютым,
Не ища и не ведая легких побед,
Сорок пятого года стихийным салютом
Открывалась для мира эпоха ракет…
Дійсно, наприкінці війни 1941-1945 рр. та у перші повоєнні роки проводились роботи, що стосувалися німецьких ракет ФАУ. Проте до здійснення мрії про політ у космос було далеко.
Згадаємо, що ще в 1930-і рр. фахівцями Групи дослідження реактивного руху (ГДРР) були розроблені ракети „ГИРД-09”, „ГИРД-Х”, що стали прообразами сучасної космічної техніки. Перед війною 1941-1945 рр. пройшли державні випробування реактивні мінометні установки БМ-13. У жовтні 1948 р. розпочалися випробування балістичної ракети Р-1. Невдовзі з’явилися перші геодезичні ракети.
Ці події, не маючи прямого відношення до космонавтики, тим не менш допомагають прослежити розвиток ідеї реактивного руху – основи досягнення космічних швидкостей.
Розділ експозиції, присвячений цьому періоду розвитку ракетної техніки, відкривається макетом (М 1:1) предтечі космічних ракет нашого часу — експериментальної ракети „ГИРД-09” та фотознімком її першого запуску. Цю ракету було створено за проектом М.К. Тихонравова. Довжина корпусу — 2,4 м; стартова вага — 19 кг; маса палива (рідкого кисню) — 5 кг.
Конструктивно „ГИРД-09” складається з головного обтічника, відсіку для приладів, корпусу, хвостового обтічника. До корпусу кріпляться 4 стабілізатори, до основи яких для стійкості приклепані обтічники. Обшивка має поздовжні ребра жорсткості – направляючі. В їх заглибинах розміщуються труби пускового станка. Манометр встановлено для вимірювання тиску в кисневому баку. Корпус – дюралюмінієвий. ПУ має направляючі з труб довжиною близько 4 м.
Перший запуск „ГИРД-09” відбувся 17 серпня 1933 р. на полігоні в Нахабіно (поблизу Москви). Ракета досягла висоти близько 400 м.
У створенні та запуску „ГИРД-09” брав участь і Ю.О. Побєдоносцев – у майбутньому відомий учений у галузі РКТ, заслужений діяч науки і техніки, доктор технічних наук, який своє навчання і творчу діяльність розпочинав у Полтаві у першій половині 1920-х рр. В 1932-1934 рр. він очолював третю бригаду ГДРР, до складу якої входив і талановитий інженер М.С. Кисенко – наш краянин, уродженець с. Яблунівки (Гапонівки) Лохвицького повіту Полтавської губернії.
Разом вони стали також активними учасниками створення та випробувань мінометної гвардійської установки БМ-13 („катюша”).
Про історію створення БМ-13 розповідає низка експонатів окремого розділу. Серед них — невелика портретна галерея творців мінометної установки та реактивних снарядів (РС).
БМ-13 („катюша”) народилася в РНДІ. До 1939 р. установка була готова: 12 направляючих для 24 РС калібру 132 мм; приціл від гаубиці, один пульт – у кабіні, другий – виносний , з кабелем; ходова частина – трьохосний автомобіль „ЗИС-6”. Довжина РС БМ-13 складала ~ 1,5 м, діаметр – 132 мм, швидкість польоту – 355 м/сек., дальність – близько 8 км. Випробування показали, що розкид попадань виявився еліптичним уздовж осі стрільби, а потрібен був круговий. Перерахування вимагало збільшення довжини направляючих до 5 м, що зменшило їх кількість до восьми.
17 червня 1941 р. відбулася полігонна демонстрація трьох ракетних установок (із семи наявних) військовому керівництву. Машини випустили 48 снарядів. 21 червня на випробуваннях були присутні і представники уряду.
Представлений в експозиції фотознімок, на якому бачимо один з епізодів полігонних випробувань установок і Ю.О. Побєдоносцева біля однієї з них, свідчить про активну роль ученого в їх підготовці та проведенні.
Коли розпочалася війна, сім БМ-13 із 4500 снарядами до них було вирішено відправити на фронт. Відомо, що по команді капітана І. Фльорова їх перший залп гвардійської мінометної установки пролунав по скупченню ворожих ешелонів 14 липня 1941 р. в п’яти км від залізничного вузла Орша. За 7-8 сек. 112 снарядів „катюш” знищили їх.
Потім фахівці підрахували, що за роки війни в СРСР було виготовлено понад 10 тис. реактивних установок і понад 12 млн. снарядів до них.
В музеї зберігається фрагмент установки: дві направляючих з двома РС БМ-13, а також рештки снаряда, що пролежав у землі під Диканькою на Полтавщині з осені 1941 р. Саме там — в урочищі Пере руб поблизу с. Диканька 25 вересня 1941 р. третім дивізіоном 4-го гвардійського мінометного полку під командуванням капітана П. Худяка був даний перший в Україні залп „катюш” по угрупованню ворожих військ, а 30 вересня – перший нічний залп. Командував полком майор О.І. Нестеренко – у майбутньому перший начальник космодрому Байконур.
Гітлерівці називали „катюшу” „пекельним полум’ям”, „чорною смертю”.
У 1945-1946 рр. Ю.О. Побєдоносцев (разом із С.П. Корольовим, офіцером-артилеристом І.Б. Бровком – уродженцем Кобелляччини – та багатьма іншими фахівцями) працював у групі ракетників у Німеччині. Він був одним з керівників особливої технічної комісії з вивчення і збору технічної документації, що стосувалася німецької ракетної техніки. З 1946 р. проводив наукову роботу в ряді науково-дослідних інститутів. Займався педагогічною діяльністю, популяризацією космонавтики.
В експозиції вміщено блок оригінальних фотодокументальних матеріалів за цією темою, схему „Бойовий шлях 4-го гвардійського мінометного полку”, а у вітрині також експонуються документи, речі, частина домашньої бібліотеки Ю.О. Побєдоносцева та М.С. Кисенка: диплом члена Міжнародної академії астронавтики, записники, лупа, годинник, логарифмічна лінійка, професорський пропуск (Московський авіаційний інститут (МАІ), схема з розрахунками вченого „Перевод планет на новые орбиты”, членська картка Лохвицького комітету незаможних селян М.С. Кисенка, його іменне запрошення на урочисті збори до 120-річчя Артилерійської Академії (1940), книги, журнали, сувеніри та ін.
Завершує експозицію залу окремий розділ, який містить матеріали з історії Полтавського вищого зенітно-ракетного командного училища ім. М.В. Ватутіна: світлини, книги, вітальні адреси, макети зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) „Двина”, „Круг”, „Куб”, зразки снарядів ЗРК; кольорові світлини ЗРК „Вега”, „Бук”, радіолокаційної станції П-12 та ін.
ВверхПерейти на сторінки:
Памятні місцяВидатні полтавці
